На початок XIX ст. були дослідженні практично всі континенти, але найпівденніша та найпівнічніша область Землі, де лежать полюси Землі, залишалися загадкою. Суворі кліматичні умови та суцільний крижаний покрив перетворили ці області на майже недоступні. Але знайшлося чимало сміливців, які прагнули дістатися “верхівок” Землі.
Дослідження північних широт
1596 – 1597 рр. Віллєм Баренц – експедиція досліджувала моря Північного Льодовитого океану.
1728р. Вітус Беринг – склав карти північного узбережжя Аляски. Так, у 1725-1730 роках Перша камчатська експедиція під керівництвом Вітуса Беринга остаточно підтвердила наявність протоки між Азією та Америкою. Завдяки Великій Північній експедиції (1733-1743) на карту було нанесено північні райони Сибіру, доведено неможливість регулярного плавання водами Північного Льодовитого океану через суцільну кригу.
1827 р. англієць Едвард Паррі та італієць Умберто Кальї 1900 р. зробили спроби дістатися Північного полюса, але їм не вдалося досягтисвоєї мети.
6 квітня 1909 р. американський морський офіцер Роберт Пірі першим дістався Північного полюса.
1895 р. Фрітьоф Нансен спробував дістатися Північного полюса на кораблі “Фрам”, але експедиція не дійшла до полюса 386 км і вимушена була повернутись.
Дослідження південних широт
1820 р. перша російська антарктична експедиція під керівництвом Фадея Беллінгаузена і Михайла Лазерєва відкрила невідому Південну Землю – материк Антарктиду.
14 грудня 1911 р. норвезький дослідник Руаль Амудсен і його супутники досягли Південного полюсу.
18 січня 1912 р. експедийія Роберта Скотта дісталася Південного полюса, але на зворотному шляху всі учасники експедиції померли від утоми, голоду і холоду.